Філологічний факультет у Чернігівському державному педагогічному університеті ім.Т.Г.Шевченка існує лише один рік.

З початком нового навчального року його очолив кандидат філологічних наук Станіслав Пономаревський. Пропонуємо коротке знайомство.

– Пане декане, Вам слово.

– Народився я в Ніжині. За навчанням, освітою і попередніми 15-ма роками роботи також належу до Ніжинської вищої школи. На філологічному факультеті Ніжинського державного університету працював з україністикою, а тема моєї кандидатської дисертації пов’язана з українською фольклористикою.

Також був заступником декана з навчально-методичної і наукової роботи, завідувачем кафедри гуманітарних дисциплін, проректором з міжнародних зв’язків, директором «Центру співпраці з діаспорою» при Ніжинському університеті, єдиним державним закладом в Україні означеного спрямування, створеного постановою Кабміну.

Весь цей час я викладав. У сфері моїх наукових інтересів, крім уже названих вище, були: історія української культури, історія зарубіжної культури, українська література.

Життєвих пріоритетів, зацікавлень маю декілька: українська мова і література, українознавство, громадська діяльність, спрямована на співпрацю з українською діаспорою.

Цим напрямком займаюся близько десяти років. Очолюю обласну громадську організацію «Україна – діаспора». На сьогодні маємо співпрацю зі 109-ма українськими національно-культурними товариствами в різних країнах світу, на різних континентах. Робота ця непроста…

– Станіславе Борисовичу, звісно, філологічний факультет Чернігівського університету не може рівнятися до аналогічного в Ніжині, бо створений лише рік тому. Але в нього є перспектива?

– Те, що в Чернігові нарешті з’явився філологічний факультет – уже позитив. На моє глибоке переконання, він тут мав би бути завжди. Адже з цим містом тісно пов’язані сильні особистості української культури і літератури: Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Леонід Глібов.

Тут діє потужна обласна організація Спілки письменників України. Все це приваблює і дає поштовх до роботи. Сподіваюся, що разом з колегами кращі традиції Чернігівської вищої школи, починаючи від Колегіуму, будуть вивчатися, відроджуватися і розвиватися.

– А крім повсякденної роботи з організації навчального процесу Ви щось цікавеньке вже запланували чи ще думаєте?

– Дещо заплановано, а над дечим ще думаємо. Зокрема, вже можна сказати про заплановані на цей навчальний рік кілька наукових конференцій, у тому числі й чотири міжнародні з україністики.

Сподіваємося на приїзд наших кращих наукових і дослідницьких сил з України та з-за її меж. Будемо до цього залучати інші організації та інституції: посольство Канади в Україні, посольство США, наше посольство в Канаді, громадську організацію «Українська всесвітня координаційна рада», яку очолює поет Дмитро Павличко (раніше очолював відомий дисидент Михайло Горинь).

Є домовленість з організацією «Україна – світ», очолюваною поетом Іваном Драчем, львівськими, київськими, харківськими громадськими та державними інституціями. Працівники відділу Міністерства закордонних справ України, які працюють в означеному напрямку, також хочуть брати участь у наших конференціях. Залучатимемо, безперечно, й широку студентську громадськість.

Це дуже багато дає користі молодим: спілкування з авторитетними людьми, дискутування з ними на наукові теми, бути опублікованими поряд з науковими світилами і тому подібне.

– Очевидно, після таких заходів університетська бібліотека й кафедри мають змогу поповнитися літературою?

– Звісно. Як правило, гості привозять не лише власні матеріали. Завдяки попереднім зв’язкам, ми маємо змогу вже з початку навчального року отримувати деякі книги, хоча наш факультет молодий і малознаний. У цих надходженнях, в основному з Канади та США, і художня література, і навчальна, і словники та енциклопедії, які поповнюють навчально-методичну базу і бібліотечний фонд.

Приміром, на три наші англомовні кафедри передано досить коштовні і рідкісні для наших теренів 24-томні англомовні найповніші «Світові енциклопедії», укладені зусиллями науковців Канади, США, Великобританії та Австралії. Такий подарунок нам зробила «Українська федерація Америки» (Філадельфія) з ініціативи професора Філадельфійського університету, знаного в світі науковця і племінника не менш відомого Степана Бандери – Володимира Бандери. Він давно допомагає Україні в науковий спосіб.

– Очевидно, завдань і проблем у новоствореного факультету достатньо. І все-таки хочеться почути, які з них видаються Вам першочерговими.

– Я бачу два основні завдання: створення наукової школи, без якої не неможливо серйозно говорити про факультет, та згуртування викладацького і студентського колективу навколо інтересів факультету. Наукова школа створюється потужним науковим колективом, який має конкретну тему для вивчення і має результати, що виходять за межі регіону.

А для згуртування колективу важливе значення має питання матеріально-технічного забезпечення. Гадаю, всім відомо, чого в нас немає, але мені приємно, що в ректораті є розуміння цього і прагнення вирішити проблеми.

Нинішні складності – це проблеми становлення. Як кажуть, це – набувне. Головне ж – вирішення духовних проблем. А для цього ми маємо добрий науковий і кадровий потенціал та прагнення всіх створити найкращі умови для набування студентами освіти і їхньої реалізації.

Сподіваюся, скоро в нас запрацює і літературна студія, і з’явиться факультет-побратим. Вже маємо пропозицію стосовно встановлення тісних зв’язків від філологічного факультету Монітобського університету в Канаді. Ми вже почали співпрацю з видатними особистостями українського походження, які живуть у Канаді.

– Пане декане, дякую за дебют і перепрошую в читачів за вельми короткий виклад нашої з вами бесіди. Однак сподіваюся, Ви будете частим гостем «Високого Валу».